Як навчитися літати?

Іванна Сабадош народилася 17 листопада 2005 року в м. Хуст.

Переможець першого фестивалю українсьої поезії “Педпреса” (Київ, 2012)

З дитинства полюбляє малювати та писати вірші, а також казки. Зараз талановита дівчинка навчається в 6-му класі Хустської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №6. Іванка також із задоволенням відвідує заняття в Хустському міському центрі навково-технічної творчості учнівської молоді.

Здебільшого дівчинка пише про навколишній світ. Ось кілька її творів.

 

Крила

 

Я пошила собі крила
Із пелюсточок ромашки,
Білі-білі, як вітрила
І пухнасті, як у пташки.

 

Як здійнятися до неба?
Як навчитися літати?
Може, хвостика ще треба,
Або просто щебетати?

 

Я пошила собі крила
Із любистку та із м’яти,
Бо до місяця-світила
Дуже хочеться помчати.

 

Розболілися вже п’яти
І матуся вже гукає.
Може, варто пострибати,
Бо земля не відпускає.

 

Я пошила собі крила
З парашутиків кульбаби…
І на спи́ні їх носила,
Та не слухають, нахаби…

 

Я старалася так ревно
Готувала собі шати…
Літаком лише, напевно,
Доведеться мандрувати.

Айстра

Був сонячний осінній день. Маленький павучок із тоненьких срібних ниток ткав дивовижну серветку для бабиного літа. Легенький вітерець бавився з вітами яблуні, танцюючи на листочках. Пухнасті білосніжні хмарини гордо поглядали згори на невеличкий сад. Серед густої зеленої трави росла одна-однісінька квітка. Сумно їй було без подруг, не вистачало спілкування.

Якось прилетів до рослинки метелик.

-Хто ти? – спитав він.

-Я – квітка. А ти? – поцікавились рожевокоса красуня.

-Я Осрест, лускокрилий акробат.  Тебе як звати?

Рослинка не знала, що відповісти. Вона гадки не мала, як назвали її люди, та й дізнатися не було в кого.

-Не сумуй, ми зараз запитаємо у сонечка, – спробував заспокоїти нову знайому метелик, помітивши сльозинку її на жовтувато-брунатному оці. – Агов, лети-но до нас, – покликав він комашку.

-Чого тобі? – здивувалася крихітна твердокрила істота у червоній сукні.

-Скажи, будь ласка, що це за квітка, – попросив плямистий Орест.

-На жаль, мені не відомо, але можемо покликати джмеля, він у нас найрозумніший, навіть окуляри носить, – зробило висновки сонечко Ло.

Друзі одразу ж покликали смугастого товариша.

-Жу-жу-жу-жу, – невпинно співав про себе Альберт. – Що трапилось? Чим можу бути корисним? Хто гукав за мною?

Метелик розповів про одиноку квітку, яка не знала про себе нічого, навіть імені.

-Та це ж Айстра! – вигукнув джемик. – Вона схожа на зірку видовженими пелюстками і золотистою серединкою. Кажуть, що колись щороку у вересні падали зорі і на тому місці, де вони врізались у землю, виростали дивовижні квіти. Наша рослинка, видно, одна із них.

Зраділа Айстра, що відтепер знатиме не тільки власне ймення, але й історію своєї появи на планеті. Із того часу до неї в сад частенько навідувались крилаті друзі і більше не журилась вона, не страждала від самотності.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s